Непроста історія втраченого дитинства
Інформація до новини
  • Переглядів: 1059
  • Автор: Король О.
  • Дата: 9-05-2017, 06:27
9-05-2017, 06:27

Категорія: Корпоративні свята, Корпоративные праздники

Непроста історія втраченого дитинства   8-9 травня ми вшановуємо пам’ять про тих, кому випала складна доля боротися з коричневою чумою нацизму, що в середині ХХ століття заполонила майже всю планету. Ті страшні події Другої світової війни вкоротили віку мільйонам людей, навіки розмежувавши життя як дорослих, так і малечі на «до» і «після». Війна позбавила усіх принад дитинства і члена ради ветеранів Сумського НВО Віктора Довгопола, який через десятки років досі в деталях пам’ятає все, через що випало пройти йому, 12-річному хлопчику, якому довелося розпрощатися з безтурботністю, перебуваючи на примусових роботах у Німеччині.

 

Війна для родини Довгополів, як і для інших українських сімей, стала часом важких випробувань: спочатку у рідному місті, а згодом – за тисячі кілометрів від дому. Ще перебуваючи в окупованих Сумах, Віктор Довгопол часто сидів у хаті і спостерігав, як німецькі солдати ведуть полонених на роботи. «Особливо пам’ятаю один випадок: якось, виглядаючи у вікно, побачив, що спостерігачі, які контролювали, щоб усі працювали, дуже змерзли і пішли в приміщення грітися. Натомість троє полонених за цей час встигли заховатися за нашу хату, а потім втекти, – пригадує ветеран. – Нацисти й нашу домівку обшукували після цього, і на горищі дивилися – однак тих трьох так знайти їм і не вдалося. Мене теж питали, але я їм нічого не сказав».
Вже подорослішавши, герой нашої розповіді неодноразово хотів дізнатися, як же склалася доля втікачів, проте хтозна, чи спромоглися вони взагалі вижити, адже таких полонених та той час було безліч, і лише одиницям вдавалося пройти крізь усі кола пекла.
До Німеччини на примусові роботи родину було евакуйовано майже через рік від початку воєнних дій на території України – 27 червня 1942-го. Віктор Володимирович пам’ятає той день, коли німецький офіцер зайшов до їхньої хатини і звелів збиратися в дорогу. На той час батько 12-річного хлопчика працював двірником, а мама – прибиральницею. «Нас не питали: хочемо чи не хочемо ми їхати, усі накази мали виконуватися без найменшого супротиву, – говорить співрозмовник. – Ми теж нічого в солдат не питали – дуже боялися».
Доля закинула Довгополів у німецьке місто Дюссельдорф, де усю сім’ю змусили працювати на мильній фабриці: тата – вантажником, маму – прибиральницею, а хлопця – двірником. Чоловік часто пригадує ті голодні роки, коли разом з іншими дітьми він просив військових, які везли з полів урожай, дати хоча б щось, аби втамувати страшний голод. Солдати кидали декілька морквин, а малеча наввипередки їла брудні овочі прямо на дорозі.
Ветеран відзначає, що за майже 90 років життя він п’ять разів переконувався у тому, що народився в сорочці, і один із других днів народження трапився саме в полоні. «Усі бранці проживали в таборі, з деякими хлопчаками приблизно мого віку ми приятелювали, і коли місто обстрілювали – разом ховалися, – пригадує співбесідник. – Навіть самі викопали собі окоп, щоб перечікувати вогняні дощі з неба. Я вткнув туди сухе деревце – зараз вже не пам’ятаю для чого. І під час чергового обстрілу з літаків спочатку ринувся до нашого сховку, а коли не побачив у ньому хлопців, вирішив перечекати деінде – це рішення і врятувало мені життя, адже одна із бомб влучила саме туди, де збирався ховатися. Звісно, навряд чи я б вижив, зважаючи на те, що «посаджене» мною деревце відлетіло на декілька десятків метрів».
З наближенням визвольних військ родину Віктора Довгопола, як й інших полонених робітників, потягом перевезли в глиб країни. На одній із станцій їм все ж вдалося сховатися від солдатів у чагарниках. Проте не всім пощастило врятуватися. «Всього було шість вагонів із бранцями, і коли ми вийшли й побачили, як поїзд віддаляється, спочатку полегшено зітхнули, а тоді стали свідками моторошної картини:  рухомий склад зупинився, а машиніст скерував вагони у річку – тож всі, хто там перебував, загинули».
Врятована родина, довго блукаючи незнайомим ворожим містом, все ж знайшла прихисток в англійських солдатів, які нагодували полонених та забезпечили безпечне перебування в Німеччині. А повернутися на Батьківщину Віктору Володимировичу з батьками судилося лише напередодні дня омріяної Перемоги – 10 квітня 1945-го. І хоча війна забрала в нього найкращі роки дитинства, проте навчила радіти кожному дню та вірити у світле майбутнє.

***
Шановні ветерани! Наш земний уклін усім, хто пройшов крізь пекло Другої світової війни, пережив роки окупації та витримав тортури концтаборів. Щиро дякуємо вам за мирне небо та бажаємо міцного здоров’я, щастя і благополуччя! Нехай у вашому житті завжди панує мир, спокій та добро!

Хмарка тегів

Архів новин

Липень 2018 (10)
Червень 2018 (25)
Травень 2018 (25)
Квітень 2018 (30)
Березень 2018 (32)
Лютий 2018 (25)
^