Інформація до новини
24-03-2016, 09:45

Категорія: Легендарні машинобудівники, Легендарные машиностроители

З Божою іскрою: ветерану заводу Валерію Наталічу виповнилося 70 років   Таких, як Валерій Наталіч, прийнято називати легендами. Ще б пак, адже його трудове життя – то сила-силенна пошуків, неординарних рішень, прогресивних ідей і як результат – великих звитяг та перемог на машинобудівній ниві. Однак сам ювіляр досить-таки скромно оцінює власні здобутки, просто кажучи: «Я займався улюбленою справою на дорогому моєму серцю заводі – ось і всі мої звершення».

 

Тим не менш, заводчани, з якими Валерій Сергійович пропрацював більше 40 років, вважають інакше – для багатьох представників конструкторської служби підприємства він став взірцем, на який рівняються, чий досвід переймають, а ще прагнуть бути такими ж наполегливими на шляху до реалізації поставленої мети. Бо, як відзначають колеги, Валерій Наталіч брався за найскладніші проекти і робив усе можливе й неможливе, аби вони були втілені у життя. І, напевно, без Божої іскри тут не обійшлося.
Тяжіння до техніки у Валерія Сергійовича виникло ще з юних літ. Звідки воно – незрозуміло. Батько – журналіст, брат – педагог, а тут на тобі – машинобудівник. Проте вибір є вибір. У сімействі НАТАЛІЧІВ звикли поважати індивідуальність і прагнення кожного представника свого роду. Отож наш сьогоднішній співрозмовник успішно вивчився у маштехнікумі, а згодом і диплом місцевої філії Харківської політехніки отримав.
Сумським машинобудівником Валерій Сергійович став у далекому 1968 році. Прийшов техніком-конструктором у тодішнє бюро суміжних виробництв СКБ хімобладнання. Раніше про діяльність цього підрозділу не було заведено говорити, адже з-поміж усього іншого він займався розробкою воєнної техніки. Не надто розголошується з даного приводу Валерій Наталіч і зараз. Звичка, знаєте…
Подальші кілька років він присвятив, як нині модно казати, імпортозаміщенню. Власне, була вказівка згори забезпечити хімічні заводи, де експлуатувалися зарубіжні компресори, запчастинами радянського виробництва. Найбільше такого обладнання, згадує співбесідник, було на Черкаському хімзаводі. Тож на даний об’єкт направили цілу бригаду фахівців підприємства. Протягом восьми місяців вони аналізували, розглядали варіанти, робили розрахунки і, врешті-решт, виконали поставлене завдання.
Ще один важливий етап у житті ювіляра – робота в бюро колонної апаратури. Саме на нього припала розробка видатних в усіх відношеннях технологічних ліній з отримання гелію для першого в СРСР профільного заводу в Оренбурзі, де були застосовані унікальні й за своєю конструкцією, і за габаритами комбіновані апарати, що поєднують процеси масообміну та теплообміну одночасно. Активним учасником створення даної продукції став наш співрозмовник, як, між іншим, і технологічно складного устаткування для Волгодонського комбінату синтетичних волокон.
Яскравим спалахом серед споминів Валерія Сергійовича було і залишається будівництво першої на просторах тодішньої країни рад газліфтної компресорної станції. Нею стала КС «Нижньовартовська».
«Раніше такі об’єкти могли постачати лише зарубіжні компанії. Отож у нас досвіду нуль, але ж бажання! – пригадує співбесідник. – Щоб реалізувати грандіозний на той час задум, на заводі створили спеціальну робочу групу, котрій доручили будь-що довести справу до ладу. Мене поставили на чолі. Важко було неймовірно: не все відразу складалося, як нам хотілося. Утім, старання та труд все перетруть. Принаймні мій життєвий досвід це повністю підтверджує».
І як додаткові докази Валерій Наталіч називає забезпечення великого алюмінієвого заводу в Ірані, створення зернокомплексу в Ульянівці (Білопільський район), Кримського содового заводу… До речі, саме за цей проект ювіляр був у 1999 році удостоєний Державної премії України.
«Традиційно для виробництва соди використовують сіль та вапняк. Ми ж запропонували інші природні ресурси – завод збудували на озері Сиваш, що дуже багате ропою, котра й стала основним матеріалом для нового заводу. До речі, подібна ідея виникла давно, але реалізувати її вдалося лише наприкінці дев’яностих», – пояснює Валерій Сергійович.
Останні три роки Валерій Наталіч перебуває на заслуженому відпочинку. Але завод його не відпускає – тримає за душу як найдорожче, найпам’ятніше і найцінніше… «Моє життя пройшло тут... Моє серце назавжди залишиться тут…» – посміхаючись, зізнається легендарний ветеран виробництва.

Хмарка тегів

Архів новин

Липень 2018 (10)
Червень 2018 (25)
Травень 2018 (25)
Квітень 2018 (30)
Березень 2018 (32)
Лютий 2018 (25)
^