Інформація до новини
9-03-2016, 10:49

Категорія: Трудові династії, Трудовые династии

Родина Руденків: коли захоплення і професія – одне й те ж   Ще один яскравий приклад, коли більшість членів родини йдуть працювати на одне й те ж підприємство, – династія Руденків. Їхнє заводське життя розпочалося у 1933 році й триває донині. За цей час вони встигли довести, що єдині не лише у виборі місця роботи, а й у підході до виконання своїх обов’язків. «Якщо людині подобається її професія, то вона починає абсолютно природним шляхом викладатися у повній мірі та розвиватися», – говорить заступник начальника ПДУ – начальник відділу диспетчерського зв’язку Геннадій Руденко.

Перший заводчанин із роду Руденків
Першим на підприємство прийшов Андрій Руденко – водієм у автотранспортний цех. «Коли розпочалася війна, дід потрапив до лав Червоної армії. Про цей період з його життя я знаю небагато. Був ще маленьким, тож фронтових розповідей не запам’ятав. Відомо, що Андрій Сергійович дійшов аж до Берліну. Після демобілізації знову повернувся на завод – у ливарний цех сушильником стрижнів, форм із землі та піску. А ще одружився. Моя бабуся – із циганським корінням: красива, темпераментна, гордовита. Дідусь же навпаки – був спокійним, урівноваженим. Ось так вони і доповнювали один одного.
Усе своє життя він присвятив роботі. За 42 роки встиг зарекомендувати себе гарним спеціалістом, отримав не одну премію та звання «Ветеран заводу». Бабуся та дідусь були вже у досить похилому віці, коли я народився, і не могли мені приділяти багато часу, тож спогадів про них мало», – розповідає Геннадій Олександрович.

Слідом за батьком прийшов і син, а далі...
За прикладом батька заводчанином став і Олександр Руденко. «Розпочинав у 1967-му газорізальником цеху №4. Взагалі, історія його кар’єрного «переміщення» доволі цікава. У 4-му батько був майстром, потім перейшов до управління фінансів і збуту заступником начальника складського господарства, згодом очолив цей підрозділ. Вже ближче до пенсії повернувся в 4-й начальником дільниці, а через певний час знову став газорізальником. З чого починав – до того й повернувся. Загалом, він пропрацював майже 45 років. Зараз перебуває на заслуженому відпочинку. Чотири рази отримував премії, декілька подяк, почесних грамот, а також є ветераном об’єднання.
Ще коли тільки розпочинав працювати, познайомився зі своєю майбутньою нареченою Галиною. Із розповідей знаю, що це відбулося на ковзанці. Мама тоді була ще школяркою. Коли їй виповнилося 18 років, батьки одружилися, а згодом мама влаштувалася на завод ГПА і компресорів. Після мого народження разом із татом вступила на заочне відділення машинобудівного технікуму (нині – коледжу). Згодом стала інженером-технологом цеху №55. Працювала відповідально і наполегливо, рідко використовувала відпустку», – ділиться співрозмовник.
У Галини Василівни майже 40-літній стаж роботи. За цей час вона, як і її чоловік, неодноразово отримувала нагороди від підприємства, а в 1977-му році була навіть визнана кращим працівником.

Сумські машинобудівники: третє покоління
Про те, що стане заводчанином, мало не з дитинства знав і сам Геннадій Олександрович. «Розпочалося все з новорічних свят у Палаці культури, куди мене маленьким приводила мама, та літнього відпочинку в дитячому таборі. Чим старше я ставав, тим більше усвідомлював: якщо і влаштовуватися на роботу, то лише до Сумського НВО.
Вперше зрозумів, що саме означає тут працювати, ще під час навчання в машинобудівному технікумі. У 1991-му прийшов на піврічну практику в цех №31 (ОБіВТ) підручним сталевара.
Перше враження – шок. Але разом із тим мені було дуже цікаво, адже те, чому навчають у технікумі, і те, що ти бачиш на власні очі, – різні речі. Тут було все автоматизовано, використовувалося нове обладнання. До того ж сподобався ритм. Мабуть, у моєму характері багато рис, отриманих від бабусі, – люблю, коли все навколо кипить, рухається, живе.
Після навчання знову прийшов у 31-й – сталеваром. Через сім років став майстром цеху №4, закінчив університет, а потім доля мене привела до ПДУ – інженером відділу міжзаводської кооперації. Багато знань отримав від свого наставника Олександра Лисенка. Взагалі, вважаю, що мені пощастило із вчителями. Також значно вплинув на мій професійний розвиток Дмитро Гарбар. Кожен із них навчив абсолютно протилежному: Олександр Іванович – швидко приймати рішення, а Дмитро Макарович – обдумувати їх. Ось так і намагаюся поєднувати ці два уміння.
Що ж стосується батьків, то наші професії були різними. А відтак якихось порад відносно роботи я від них не отримував. Та й взагалі, вдома говорили лише про якісь новини з підприємства, але справ одне одного не чіпали. Як на мене, це абсолютно правильно. А ще я б хотів, щоб і мої діти пов’язали своє життя із заводом. Якщо мої очікування здійсняться, буду дотримуватися цього ж принципу – давати їм можливість самотужки розвиватися професійно», – ділиться співрозмовник.
До слова, у 2012-му Геннадій Олександрович отримав грамоту Сумської обласної ради, а торік увійшов до когорти кращих працівників ПАТ.
Дружина Геннадія Олександровича Оксана Миколаївна зараз працює референтом директора з якості.
«Ми познайомилися ще зовсім юними – Оксані було чотирнадцять, а мені сімнадцять. Але, як говорять, тоді шляхи розійшлися, щоб зійтися пізніше. Коли знову зустрілися, виявилося, що працюємо на одному підприємстві. Оксана тоді була ще секретарем дільниці №62. Власне, її трудовий стаж навіть більший за мій – понад 21 рік», – відзначає Геннадій Руденко.

Головне – проводити дозвілля разом
Глава династії додає, що є в їхній родині спільне захоплення – вони розводять псів. «Наша з дружиною домашня улюблениця Олла-Омма (порода – міттельшнауцер) – колишній чемпіон України. У батька також пес цієї породи – Слай. Ми одні з небагатьох у місті, хто розводить саме таких собак. Нащадки Олли теж титуловані. Взагалі, це захоплення приніс у родину я, а потім зацікавилася й решта. Та, на жаль, зараз у мене не вистачає часу цим займатися», – розповідає Геннадій Олександрович.
На запитання, якому видові відпочинку надається перевага у сім’ї Руденків, Геннадій Олександрович відповідає: головне – проводити час разом. «Це для нас рідкість.
Ми всі зайняті, я майже живу на роботі. Дуже вдячний дружині, що вона це розуміє і приймає. Коли ж випадає така нагода – беремо путівку до «Сонячної галявини». Там час проводимо з користю для інтелекту – набираємо книг та читаємо», – усміхаючись, говорить співрозмовник.

 

Світлини з родинного архіву


Родина Руденків: коли захоплення і професія – одне й те ж Родина Руденків: коли захоплення і професія – одне й те ж Родина Руденків: коли захоплення і професія – одне й те ж Родина Руденків: коли захоплення і професія – одне й те ж


Інформація до новини
9-03-2016, 10:43

Категорія: Відео про нас, Видео о нас

Конкурсом оригінальних handmade-виробів відзначили Міжнародний жіночий день у ПАТ «Сумське НВО». Заодно провели благодійний ярмарок. За виручені на ньому кошти придбали подарунки сім'ям загиблих в АТО заводчан.

 

(ТРК «АТV»)

Хмарка тегів

Архів новин

Липень 2018 (10)
Червень 2018 (25)
Травень 2018 (25)
Квітень 2018 (30)
Березень 2018 (32)
Лютий 2018 (25)
^